Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів

Подолання корупції в Україні є найсерйознішою проблемою, нерозв’язання і загострення якої визначає міжнародне становище нашої держави та її політичний імідж у світі [1].

Важливу роль у протидії корупційним проявам відведено адміністративному законодавству. Про це свідчить спрямованість Закону України “Про боротьбу з корупцією” [2] на широке застосування адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші діяння, що пов’язані з корупцією. Таким чином, з тексту Закону випливає, що корупційними правопорушеннями є:

а) корупційні діяння;

б) інші діяння, що пов’язані з корупцією.

Спираючись на аналіз чинного антикорупційного законодавства і доктринальні точки зору на генезіс та сутність корупції, М.І. Мельник пропонує найбільш змістовне, на наш погляд, визначення корупційного правопорушення. Під таким він розуміє правопорушення, які полягають у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, офіційно наданої їй влади, посадових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб (корупційні діяння), а також в інших діях, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм (інші діяння, пов’язані з корупцією [3].

З огляду на зазначене, до адміністративних корупційних деліктів відносяться такі:

корупційні діяння (ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави (ст. 5 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

невжиття керівниками заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів, а саме неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру (ч. 1 ст. 9 Закону “Про боротьбу з корупцією”);



неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку (ч. 2 ст. 9 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

правопорушення, пов’язані з використанням посадовими особами в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, до корупційних діянь не належать (відповідальність передбачена ст. 1841 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [4].

Практика виявлення та розслідування зазначених деліктів свідчить, що правоохоронним органам бракує повноти нормативного регулювання, науково-методичного забезпечення, а заходи щодо вдосконалення законодавства з питань боротьби з корупцією мають фрагментарний характер. Правозастосовна діяльність суб’єктів боротьби з корупцією відзначається помилками, які негативно впливають на громадську свідомість. Найбільш розповсюджені з них такі:

складення протоколу неуповноваженою на те посадовою особою;

нехтування необхідністю здійснити своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст. 247 – Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення і 280 – Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення КУпАП і з’ясувати: а) чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; б) чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом; в) чи особа є винною в його вчиненні; г) чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення; д) чи не містить правопорушення ознак злочину; е) чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38 КУпАП; є) чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі;

недостатнє з’ясування мотиву і характеру вчиненого діяння, повноважень особи, яка його вчинила, наявності причинного зв’язку між діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках, передбачених п. “а” ч. 1 ст. 5 і п. “а”, “б” ч. 3 ст. 5 Закону, – мети правопорушення.

Дослідження причин зазначених помилок показало, що ефективність протидії адміністративним корупційним деліктам значною мірою залежить від адекватності їх кваліфікації, яка є важливим етапом застосування відповідних норм антикорупційного законодавства. Практичне значення кваліфікації полягає у забезпеченні принципів законності, об’єктивної істини, відповідності стягнення вчинку. Її здійснення потребує від правозастосовувача спеціальної фахової підготовки, відповідного життєвого досвіду, знань і вмінь щодо заходів і методів застосування норм права.

Питання кваліфікації не тільки корупційних, а взагалі адміністративних деліктів ще не зайняли потрібного місця у наукових дослідженнях вчених-адміністративістів, не стали предметом постійної уваги суб’єктів правозастосовчої діяльності, не увійшли до програм відповідних навчальних курсів, юридичних словників і т. ін [5].

При визначенні поняття “кваліфікація правопорушення” дослідники виходять з того, що цей термін означає встановлення відповідності [6], співвідношення з об’єктивною дійсністю [7] і визначення юридичної сутності [8], дії або бездіяльності людини відповідно до норм права [9].

На наш погляд, кваліфікація адміністративних деліктів – це встановлення і процесуальне закріплення точної відповідності ознак вчинених особою протиправних дій або бездіяльності до ознак складу делікту, передбаченого адміністративним законодавством.

Пізнання юридичної суті адміністративного делікту повинно спиратися на певний ряд передумов, на підставі яких можливе здійснення кваліфікації. Передумовою кваліфікації корупційного адміністративного делікту є попередня діяльність до процесу кваліфікації з установлення і оцінки фактичних обставин вчинення делікту, що мають юридичну значущість, а також пошук відповідної адміністративно-правової норми, з’ясування її змісту [10].

Передумовами кваліфікації корупційних адміністративних деліктів є:

1) всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх фактичних обставин справи: з’ясовується, чи мала місце протиправна дія, у вчиненні якої звинувачується особа; встановлюється наявність у діях порушника складу делікту і відповідність його адміністративно-правовій нормі, що передбачає відповідальність за вчинені протиправні дії; з’ясовуються мотиви вчинення протиправних дій та винність особи, а також обставини, що впливають на характер і ступінь адміністративної відповідальності; вивчаються дані, що характеризують особистість порушника, характер і розмір заподіяної шкоди;

2) точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3) правильний вибір норми та з’ясування її змісту і значення.

Не здійснюючи детальне з’ясування передумов кваліфікації, відзначимо лише їх вплив на встановлення і оцінку фактичних обставин вчинення адміністративного делікту, що мають юридичну значущість, на пошук відповідної адміністративно-правової норми з метою з’ясування її змісту та подальшого застосування.

Аналіз практики притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння свідчить, що найбільш суттєвими помилками з боку правозастосовувачів є помилки у кваліфікації діянь. Саме вони спричиняють суттєвий відсоток порушень законності при реалізації антикорупційного законодавства.

Першим кроком у здійсненні кваліфікації корупційного адміністративного делікту є встановлення його об’єкта.

Суттєвою проблемою кваліфікації за об’єктом є детермінація відносин зазіхання за таким критерієм, як “виконання функцій держави”. Суб’єкти юрисдикції повинні враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”) настає за умови вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням функцій держави.

Так, секретар виконавчого комітету Луківської сільської ради Ю., зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою незаконного одержання пільг щодо плати за користування електроенергією та іншими послугами переоформила будинок, який за правом власності належав її чоловіку М., на ім’я свекра – П., котрий користується пільгами як учасник бойових дій, і внесла до погосподарської книги дані про те, що головою вказаного господарства є П., прописаний у будинку. Дії Ю. були кваліфіковані як корупційні та її притягли до адміністративної відповідальності за п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

У даному разі помилковою виявилася кваліфікація об’єктивної сторони діяння. Як бачимо з матеріалів справи, Ю. прописала П. у будинку, який належав за правом власності М., на підставі письмової заяви М. У результаті вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» від 16 лютого 1994 р. № 94, згідно з якою передбачені цим Законом пільги щодо оплати житла та комунальних послуг надаються особам, на яких поширюється дія Закону, незалежно від того, хто є наймачем, і від форми власності житлового фонду.

Таким чином, Ю. користувалася пільгами не у зв’язку з використанням службового становища при виконанні функцій держави, а зовсім на інших і законних підставах. Оскільки Ю. не вчинила жодної з дій, передбачених п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”, її безпідставно визнано винною за цим Законом.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих і т. ін. У той самий час одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом “Про боротьбу з корупцією”, і КУпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень, передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст. 36 КУпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове, передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні корупційного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ст. 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних органах та їх апараті – за ст. 7 Закону.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правової кваліфікації корупційних дій є визначення й аналітичне зіставлення ознак об’єктивної сторони делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Проблема полягає у відмежуванні незаконного одержання матеріальних благ від таких, що Законом не забороняються. Правозатосовчим суб’єктам необхідно враховувати, що об’єктивна сторона корупційних діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді. Для настання відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, чи настали від цих діянь певні наслідки. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, а порушення спеціальних обмежень – з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності. Відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Суб’єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п. “а” ч. 1 та п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону) за умови використання ним свого службового чи посадового становища з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства і т. ін., у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів і т. ін.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань і т. ін.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч.1 чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва. З цього приводу потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т. ін., організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися за правопорушення, пов’язане із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

За змістом пункту “б” частини 1 статті 5 Закону під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43) та доданим до зазначеного Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст.164 КУпАП.

Правопорушенням, передбаченим п. “б” ч. 3 ст. 5 Закону, визнається будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої посадової особи чи державного органу з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що компрометують особу і т. ін.

Забезпечення адміністративно-правової кваліфікації неможливе без установлення суб’єкта корупційного делікту. Проблемним питанням цієї частини кваліфікації є ідентифікація особи, що вчинила відповідні дії з ознаками суб’єкту відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, які зафіксовані в Законі.

Суб’єктами відповідальності за скоєння адміністративних корупційних деліктів є: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Правозастосовувачі повинні враховувати, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, – чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.

Так, лаборант Одеського міського підприємства Державної ветеринарної медицини Х. за сприяння в одержанні довідок про відсутність захворювань у птиці, що йшла на продаж, одержала від продавців цього товару як винагороду 900 г м’яса курки і 8 кг 300 г м’яса свинини. Зазначені дії було кваліфіковано як порушення ст. 7 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. У даному разі маємо справу з помилковою кваліфікацією суб’єкта корупційних діянь.

Як стає зрозумілим з матеріалів справи, Х. не була зарахована на посаду державного службовця, присягу не складала та їй не присвоювався відповідний ранг. Таким чином, вона не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Згідно з чинним Законом “Про боротьбу з корупцією” відповідальність за вчинення корупційних правопорушень можуть нести лише особи, уповноважені на виконання функцій держави. Отже, суб’єктом корупційного правопорушення Х. була визнана безпідставно.

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч. 2 ст. 9 і ст. 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням з відповідними державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому випадку суди мають перевіряти наявність Акта Кабінету Міністрів України про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до категорії державних службовців.

До відповідальності за умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону) може притягатися тільки той працівник правоохоронного органу, на якого безпосередньо покладено обов’язок складати протоколи про корупційні правопорушення і який умисно не склав або несвоєчасно склав, а так само не подав до суду такий протокол. Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладання його протягом передбачених ст. 38 КУпАП строків, які мають обчислюватися з моменту виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про нього.

У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як корупційне і кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.

Наступним кроком у здійсненні адміністративно-правової кваліфікації корупційного делікту є встановлення ознак суб’єктивної сторони і зіставлення їх з ознаками суб’єктивної сторони складу делікту.

У правозастосовчій діяльності виникає проблема винуватості особи в ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації (п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону). Вирішення цього питання ґрунтується на аналізі Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., а також відповідних правових актів, що регулюють інформаційні відносини в державі.

При цьому важливим чинником є положення, яким встановлюється, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, передбачених ст. 28–38, 46 зазначеного Закону. Це такі випадки, коли інформація:

а) є державною таємницею;

б) є конфіденційною;

в) стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

г) коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Наказ Генерального прокурора України №10гн від 07.05.04 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законодавства у сфері боротьби з корупцією”.

З метою забезпечення належної організації прокурорського нагляду за додержанням та виконанням Закону України “Про боротьбу з корупцією”, інших законодавчих актів у сфері боротьби і протидії корупції, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»,

НАКАЗУЮ:

1. Заступникам Генерального прокурора України, начальникам структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України, міським, районним, районним у містах, міжрайонним, а також прирівняним до них прокурорам забезпечити ефективну організацію наглядової діяльності щодо виявлення, запобігання та протидії корупції. Насамперед зосередити зусилля на забезпеченні:

1.1. Захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства від корупційних правопорушень.

1.2. Поновлення порушених прав, відшкодування заподіяної шкоди, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли корупційним проявам.

1.3. Притягнення до відповідальності винних у вчиненні корупційних правопорушень лише на підставах і в порядку встановленому законом.

2. Нагляд за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснювати:

2.1. Підрозділам нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, Генеральної прокуратури України та прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя:

2.1.1. За органами внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки України при розслідуванні кримінальних справ про злочини з ознаками корупції, а також про адміністративні правопорушення.

2.1.2. За розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури про злочини цієї категорії, вчинені працівниками правоохоронних органів (за винятком прокуратури і суду).

2.2. Підрозділам нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури, нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Генеральної прокуратури України прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя - за розслідуванням слідчими органів прокуратури кримінальних справ про злочини з ознаками корупції.

2.3. Головному управлінню військових прокуратур Генеральної прокуратури України, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України - за розслідуванням слідчими органів військової прокуратури кримінальних справ про злочини з ознаками корупції, а також про адміністративні правопорушення.

2.4. Підрозділам захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України та прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя - за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією міністерствами і відомствами, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, керівниками державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також про адміністративні правопорушення за протоколами, складеними органами прокуратури.

3. Відповідальність за організацію нагляду за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією у прокуратурах міського і районного рівня покласти на прокурорів.

4. Забезпечити належний нагляд за законністю розгляду заяв і повідомлень про злочини з ознаками корупції, насамперед про хабарництво, корисливі службові зловживання, посадові розкрадання, злочини проти правосуддя, вчинені організованими групами і злочинними організаціями, що мають корумповані зв’язки. Своєчасно скасовувати незаконні рішення про відмову або порушення кримінальних справ цієї категорії.

5. Запобігати засобами прокурорського нагляду фактам приховування заяв і повідомлень про вчинення злочинів з ознаками корупції.

Особливу увагу звертати на виконання правоохоронними відомствами, зокрема підрозділами внутрішньої (власної) безпеки, уповноваженими інспекціями кадрових служб, вимог закону щодо направлення матеріалів службових розслідувань про вчинення працівниками цих органів корупційних злочинів до прокуратури для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

5.1. При виявленні факту вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, слідчому або прокурору, який прийняв рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, складати про це протокол, який разом з відповідними матеріалами у триденний строк надсилати до суду.

6. Прокурорам вищого рівня здійснювати контроль за організацією розслідування найбільш актуальних кримінальних справ про злочини керівних працівників органів влади та управління, а також справ про всі злочини цієї категорії, вчинені працівниками правоохоронних органів.

Розслідування кримінальних справ про хабарництво доручати кваліфікованим слідчим, а найбільш складні та резонансні справи передавати у провадження слідчим прокуратур вищого рівня, які спеціалізуються на їх розслідуванні.

7.При підготовці до судових засідань та підтриманні державного обвинувачення по кримінальних справах цієї категорії керуватися вимогами наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 30.03.2004 “Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ”. Забезпечувати високий рівень підтримання державного обвинувачення при судовому розгляді.

8. Здійснюючи нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати вивчення кожної оперативно-розшукової справи щодо підготовлюваних чи вчинених корупційних злочинів та злочинних груп з корумпованими зв’язками. Засобами прокурорського нагляду сприяти повноті проведених по них оперативними підрозділами заходів, прийняттю законних рішень.

9. При здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів у сфері боротьби з корупцією, перенести центр ваги на нагляд за використанням органами, які ведуть боротьбу з корупцією, своїх повноважень щодо виявлення насамперед діянь, визначених в п. “а” і “б” ч. 2 ст. 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

10. Забезпечити виконання вимог ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, згідно з якою протоколи про вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, повинні складатися прокурорами або слідчими прокуратури у випадках, коли такі факти виявлені прокурорською перевіркою чи в ході досудового слідства.

11. Принципово реагувати на випадки невиконання вимог антикорупційного законодавства керівниками міністерств і відомств, державних установ та організацій чи їх структурних підрозділів, а також осіб, на яких покладено обов’язки щодо складання протоколу про вчинення корупційного діяння. Своєчасно вирішувати питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності та звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

12. Вживати дієвих заходів, спрямованих на усунення наслідків корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією. Забезпечувати відшкодування збитків, заподіяних державі та фізичним особам, незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого державного майна або коштів; порушувати питання про скасування неправомірних нормативних актів і рішень, прийнятих унаслідок корупційних діянь; поновлення прав фізичних та юридичних осіб.

13. У разі допущення корупційних правопорушень прокурорськими працівниками негайно повідомляти про це прокурорів вищого рівня, вирішувати питання про притягнення їх до відповідальності.

14. При здійсненні нагляду за законністю адміністративного провадження за фактами корупційних правопорушень у повному обсязі використовувати повноваження, передбачені ст. 250 КУпАП України.

15. Прокурорам міського та районного рівнів забезпечувати обов’язкову участь прокурорів у розгляді судами всіх протоколів про корупційні діяння, незалежно від органу, який їх склав.

Своєчасно опротестовувати постанови суддів, які не ґрунтуються на законі.

Звертати особливу увагу на закриття судами справ цієї категорії за відсутності складу правопорушення, малозначністю вчинених дій, з інших мотивів, а також про необґрунтоване звільнення правопорушників в інший, не передбачений законом, спосіб від адміністративної відповідальності.

16. Роботу на даному напрямі оцінювати, виходячи з ефективності наглядової діяльності щодо своєчасного виявлення та попередження корупційних діянь, реального усунення їх негативних наслідків, у тому числі відшкодування завданої ними шкоди громадянам та державі, притягнення винних посадових осіб до відповідальності.

17. Нагляд за додержанням законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією, визначити предметним напрямом усіх структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня. Комплексне аналітичне дослідження, розробку та реалізацію заходів організаційного і наглядового характеру з питань протидії корупції забезпечувати підрозділам нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

18. Головному управлінню нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, Генеральної прокуратури України систематично вивчати правозастосовчу практику у сфері боротьби з корупцією, визначати актуальні проблеми та вносити пропозиції щодо законодавчого удосконалення цієї діяльності, забезпечити необхідну співпрацю та взаємодію з Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України.

19. Дотримуючись принципу гласності, активно використовувати можливості засобів масової інформації щодо інформування громадськості про заходи, що вживаються органами прокуратури при здійсненні наглядової діяльності у сфері боротьби з корупцією.


5372732793898923.html
5372812532950869.html
    PR.RU™